1. |
Увертюра
01:57
|
|||
2. |
Мандрівник
06:00
|
|||
|
Крокую я вічно то лісом, то степом,
На південь, на північ, та тільки – вперед;
На схід і на захід маршрутом незвичним,
Коли же я втомлююсь – ставлю намет.
Завжди наді мною то зорі, то хмари.
Завжди під ногами опора – земля.
І поруч кохана старенька гітара
Та блиск нових мандрів здаля!
Та блиск нових мандрів –
Він кличе і манить здаля!
Чекають на мене в путі небезпека,
Негода, а може й самотності щем.
Також я зустріну, гадаю напевно,
Удачу та вірного друга плече.
Міняються враження, люди, дороги,
Та ватра – зі мною, її розкладу.
І всюди потрібна моя допомога,
Тому я постійно іду!
Тому я постійно у безвість іду і іду!
Мандрівник! Щойно був і зник.
Мандрівник – своєї долі чарівник.
Говорять – не маю я власного дому,
Не маю нічого, окрім рюкзака.
То небом літаю, то плаваю морем:
Ні риба, ні пташка – порода така…
Та дух мій, розвідник, не зайде у вершу:
Він тіло гартує і розум гострить.
Десь світом лунають пісні моїх звершень,
Вогонь відкриттів майорить!
Вогонь відкриттів поза світом
для всіх майорить!
Мандрівник! Щойно був і зник.
Мандрівник – своєї долі чарівник.
|
||||
3. |
Спогад
03:53
|
|||
|
Колись небо було вище,
Легше дихати було…
Ми тоді кохали, та навіщось
Розлучились – і усе пройшло.
Колись ти і я раділи
І гойдала нас небесна вись.
Десь ти там, угору подивись,
Бо я не хочу, щоб “колись”…
Чуєш, весна
Ось-ось настане,
І я шукатиму тебе.
Вірю, між нами
Сніг розтане,
Спогад мій кохання наше
Вмить дожене,
вмить дожене…
Колись я ходив окрилений,
В долонях цілий світ тримав.
Ти була красива і усміхнена…
Тепер – кругом одна зима.
Ми уже не ті і огрубіли,
Але в серці біль засів ножем.
Вже не снишся. Чи забула вже?
Та я не хочу, щоб “уже”…
Знаю, весна
Ось-ось настане
Та я її не чекатиму.
Їду! І якось
Квитка дістану –
Буде він щасливим,
Бо тебе я знайду!
Мій спогад, як поїзд,
Що будь-яку відстань долає.
Він час невблаганний спинив
І сягнув до мети.
А ось і вокзал…
Мені кажуть: хіба це буває?
Та ось і перон…
А на тому пероні
Закохана ти!..
|
||||
4. |
Окоцвіт
04:51
|
|||
|
Любов голубить окоцвіт.
Що, Окоцвіте, доглядаєш?
Вологий кришталевий плід –
То сльози щастя, бо кохаєш.
Гей, Окоцвіте, лебедій!
Душа і тіло змолоділи.
І ніби не було надій,
І дотепер ніби не жили.
Кохає той, хто переміг
Зарозумілість і образу,
Він головне зробити встиг –
Собою бути, з серцем разом!
І попри гнів нерозумак,
І попри осуд всіх охочих
Він без вагання чинить так,
Як лицарі, як донкіхоти…
І лише окоцвіт – мій світ
Дитячих мрій, що не зітліли.
І лише окоцвіт – політ
Моїх ікарів незгорілих.
Мене ніхто не обража,
І я не завинив нікому.
Крізь окоцвіт струмить душа
І кличе, кличе нас додому.
|
||||
5. |
Хвиля Океану
04:44
|
|||
|
Плюска океан у мушлю.
То не мушля – чобіт твій.
Переплисти долю мусиш,
Подолавши вир подій.
Якщо не літати –
Атрофуються крила.
Якщо не кохати –
Скам’янієш колись назавжди.
Нікому добра не бажати –
Перетворишся згодом на брилу
Зневаги, іронії та прокльонів страшних.
Не звик коли думати –
Ти їси і все мало,
Бо ж думкою рухати
Можна гори далекі й близькі.
Немає у тебе чуттів –
То і розуму якось не стало:
Голова в тарілках отупіла слизьких.
Хай підкине тебе хвиля плину –
Океану буття.
Та ніхто не підніме на кпини
Голос твого чуття,
Голос твого чуття!
Ти брешеш собі –
Тож обманюєш інших:
Нема у багні
Мудрагельськім стежок не кривих.
Якщо ти насправді людина,
А не первісна мавпа колишня,
Ти – Бог, океан у тобі не затих.
|
||||
6. |
Мара
05:21
|
|||
|
Не дивуємося сотням –
Тисячі гризе вона,
Б’є по головах, як довбня,
Ця мара-війна!
Ми загинемо – що з того?
До мерців підемо – геть!
Повзе кривавая стонога
Ногами уперед.
На Землі ти мертвий чи хворий.
У війні нема переможців.
А Всесвіт конає від болю –
Це так ви творите долю.
Серце болить, щеням
Тулиться ближче і ближче.
Потворі його не віддам,
А піднімуся вище.
Останнім ударом зі ста
Серце майже заклякло,
Збільшилося і набрякло
Від крові Христа…
Не смійте дітей вбивати –
Космосу духів вільних.
Вже Всесвіт сконав від болю.
Яку ж ми творимо долю?
|
||||
7. |
Сіється сніг
04:15
|
|||
|
Сіється сніг просто на тебе.
Манна чи гріх?
Це твоє небо.
Пил від зірок, зневіри вата…
Де той куток?
Від власних думок…
НЕ ЗАХОВАТИСЬ!
Небо від сліз, попелу листя
Янголи скрізь чистять і чистять.
Смуток жени, годі страждати.
Небо – це дим, радість над ним
Крилата.
Не полетиш, доки тремтиш,
Плачеш.
Серце відкрий – райдугу мрій
Побачиш.
Не полетиш, доки кричиш,
Тиснеш…
Хвиля добра вільна й жива –
Як пісня!
Ось і поріг. Далі – майбутнє.
Сіється сніг зернами буднів.
Що вибрав ти?
Ти зміркувала?
ОСЬ ВАМ СЛІДИ,
ЇХ НЕ ОБІЙТИ…
Стривай-но!
Кожному з нас даний, як диво,
Творчості дар – бути щасливим,
Сірі думки, ниці бажання
Перерости і зацвісти
Світанням!
|
||||
8. |
Місячне сяйво
04:58
|
|||
|
Місячне сяйво
То мінливе, то ясне.
З натовпом тіней
Чи то зорь –
Кожен бачить своє.
Та як вічна любов,
Що горить – не гасне,
Молодий чи старий –
В небі Місяць є.
Знов народжується
Чисте і прекрасне,
Бруд змиває з душі,
Почуття оновлює!
Місячне сяйво
Не пече і не сліпить.
Довго очима
Можна пити
Цю срібну імлу.
Доти казка жива,
Доки серце вірить.
Коли визначив ціль –
Знайдеш і стрілу.
Повня долі зійшла
Незбагненним дивом.
І вже місця нема
Ані болю, ані злу.
У сяйві місячнім…
Місячнім сяйві…
Місячне сяйво
На півкроку до мрії.
Ельфи та гноми
Стережуть твої сни чарівні.
Хто прокинеться враз
З буднів веремії,
Той ухопить тонкі
Промені чудні.
Місячною стежкою
Він пройти зуміє
Понад море марнот
І понад закони земні.
|
||||
9. |
Танець фей
04:27
|
|||
|
Дитинство. Юність. Мрії.
Нема шляху назад.
Нічого не залишиться –
Лише часу каскад.
Хвороба. Бідність. Доля.
Багатство і нудьга.
За час триває вічна боротьба.
Але є незмінний,
Є невпинний, є струмок –
Танець самого життя.
То є просто вільний,
Довільний повітря ковток –
Із Всесвітом злиття.
Із Всесвітом злиття.
Концепцій, правил – море.
Думок на всі лади.
Відкинь чужий цей досвід,
Сам думай, сам знайди
Єдине, дивне, цінне,
Що істиною є.
Танцюй в потоці –
Волю він дає.
Про таке нема філософій,
І жодних немає ідей.
Сідлай потік,
Наче вітер мелодій.
Це танець життя,
Танець фей.
Які частини в мені
Ще не пробуджені,
І що примушує ізнов,
Забути про любов? Агов!
Та через що страждаю,
Яку брехню ховаю?
Самота крота.
Марно йдуть літа.
Відтак позаяк
Я знов кажу не те, не так,
Звиваюсь наче хро…
Наче той хробак.
На підлозі стеля моя досі,
І навпіл ділить мене клята
Лопата втрати.
|
||||
10. |
Пісня дощу
05:36
|
|||
11. |
Райдуга мрій
05:23
|
|||
|
Райдуга стояла
Однокрилою,
Мрії всіх плекала,
Квітла зливою.
І мазком єдиним
Пролягла в буття,
Смерті всі спинила
В лінії життя.
Навкруги затемнень,
Сонця навздогін
Синьо-жовту зелень
Ткала поміж линв.
З током, колючками
Й простирадлами,
З ґратами, пташками
Й зорепадами.
Подиву петарда!
Небосхилами
Запалали фарби
Смолоскипами.
|
||||
12. |
Протуберанці осені
03:45
|
|||
|
Не дивись, що світ
Нібито ворожий.
Що довкола лід
У очах сумних.
Ти не вір, що скрізь
Світом правлять гроші –
Світом править сміх
закоханих.
Усміхнись,
Ти – окоцвіт.
Тане лід
Там, де розквіт
Око-окоцвіт.
Око-окоцвіт.
Око-окоцвіт.
Око-окоцвіт!
|
||||
If you like Рок-феєрія "Окоцвіт", you may also like:
Purple Haus
by Bear the Mammoth
The latest album from Purple Haus is a playful and poignant exploration of progressive post-rock.
go to album
Anyone homesick for the classic sound of ’90s math rock will fall in love with the jagged guitars & tricky tempos on “LLC.”
go to album
featured on Bandcamp Radio Jan 6, 2023
go to album
The Oakland-based Filipino-American instrumental post-rock band releases their fourth LP.
go to album
An expanded version of 2021's soaring Christmas offering from Japanese rock titans MONO on limited-edition 10-inch vinyl.
go to album
Jazz, metal, post-punk, and avant-garde music all swirl together in Ecuadorian duo Don Bolo's heady, unpredictable brew.
go to album
Zahn, from Berlin, bring the sludge rock, with distortion-caked riffs and humid atmospherics.
go to album
